Оригінал статті можна прочитати нижче.
«Для мене ця поїздка в Україну є своєрідним часом виконання старих обіцянок. Не можна йти у новий рік, знаючи, що ти щось не доробив минулого року. Тривога закралась у душу.
По-перше, під Старим Самбіром у Юри була машина, якою він возив допомогу бійцям на фронт. Але у листопаді він був у підрозділі, солдати якого скаржилися, що потрібні їм машини «не пропустили» і тепер у них проблеми. Юра тут же віддав їм свій маленький автобус і потягом повернувся з фронту у Карпати. Він спитав мене упівголоса, чи не знаю я в Естонії маршруток. Випадково через два дні Калев Лаанесаар з Пилвамаа написав мені і запитав, чи не знаю я, кому можна віддати його Ford Transit. Це було як вплив Всевишнього. Потім Калев поїхав до Юри на своїй машині, щоб побачити, кому піде його подарунок.
Цілком випадково передача автомобіля відбулася в той же день, коли Рада ЄС вирішила запросити Україну до переговорів про вступ. І на цьому нічого не закінчилося. У двері маленької сільської школи зайшов Дід Мороз та його помічник з естонської організації SAB UA. Роздавалися лише естонські цукерки від Kalev (з цукеркової фабрики). Але потім нам показали, як водночас і діти, які живуть в далеких Карпатах, захотіли бути дарувальниками своїм татам і братам. Вчилися готувати вареники у садочку.
Ввечері зробив собі подарунок, бо знову робив фізіотерапевтичні вправи на плечі.
Це був не найгірший день».
По-перше, під Старим Самбіром у Юри була машина, якою він возив допомогу бійцям на фронт. Але у листопаді він був у підрозділі, солдати якого скаржилися, що потрібні їм машини «не пропустили» і тепер у них проблеми. Юра тут же віддав їм свій маленький автобус і потягом повернувся з фронту у Карпати. Він спитав мене упівголоса, чи не знаю я в Естонії маршруток. Випадково через два дні Калев Лаанесаар з Пилвамаа написав мені і запитав, чи не знаю я, кому можна віддати його Ford Transit. Це було як вплив Всевишнього. Потім Калев поїхав до Юри на своїй машині, щоб побачити, кому піде його подарунок.
Цілком випадково передача автомобіля відбулася в той же день, коли Рада ЄС вирішила запросити Україну до переговорів про вступ. І на цьому нічого не закінчилося. У двері маленької сільської школи зайшов Дід Мороз та його помічник з естонської організації SAB UA. Роздавалися лише естонські цукерки від Kalev (з цукеркової фабрики). Але потім нам показали, як водночас і діти, які живуть в далеких Карпатах, захотіли бути дарувальниками своїм татам і братам. Вчилися готувати вареники у садочку.
Ввечері зробив собі подарунок, бо знову робив фізіотерапевтичні вправи на плечі.
Це був не найгірший день».
Ilmar Raag
“Minule on seekordne Ukraina käik omamoodi vanade lubaduste täitmise aeg. Ei saa ju uude aastasse minna teadmisega, et eelmisel aastal jäi midagi tegemata. Ärevus puges hinge.
Kõigepealt oli Jural Vana Sambiri ligidal auto, millega ta käis rindel sõduritele abi viimas. Kuid novembris oli ta ühe väeosa juures, mille sõdurid kurtsid, et vajalikud autod on “ära lastud” ja nüüd on häda käes. Jura andis sealsamas oma väikese bussi neile ja tuli rindelt rongiga tagasi Karpaatidesse. Poolihääli küsis ta minult, ega ma ei tea Eestis ühtegi väikebussi. Otsekui juhuslikult kirjutas kaks päeva hiljem Kalev Laanesaar Põlvamaalt ja küsis, kas ma tean kellele sobiks anda tema Ford Transit. See oli küll otsekui kõigevägevama puudutus. Kalev sõitis seepeale ise oma autoga Jura juurde, et näha, kellele ta kingitus läheb.
Otsekui juhuslikult toimus auto üleandmine samal päeval, kui EL Ülemkogu otsustas kutsuda Ukraina liitumisläbirääkimistele. Ja sellega kõik ei lõppenud. Väikese külakooli uksest tuli sisse eesti organisatsiooni SAB UA jõuluvana ja tema abiline. Jagati ainult eesti komme Kalevilt. (kommivabrikult) Seejärel aga näidati meile, kuidas samal ajal tahtsid ka kauge Karpaatide lapsed olla kinkijaks oma isadele ja vendadele. Nad õppisid lasteaias, kuidas teha varenikuid.
Õhtul tegin ma kingituse iseendale, sest tegin oma õlale jälle füsioterapeudi harjutusi.
Ei olnud kõige halvem päev.”
Kõigepealt oli Jural Vana Sambiri ligidal auto, millega ta käis rindel sõduritele abi viimas. Kuid novembris oli ta ühe väeosa juures, mille sõdurid kurtsid, et vajalikud autod on “ära lastud” ja nüüd on häda käes. Jura andis sealsamas oma väikese bussi neile ja tuli rindelt rongiga tagasi Karpaatidesse. Poolihääli küsis ta minult, ega ma ei tea Eestis ühtegi väikebussi. Otsekui juhuslikult kirjutas kaks päeva hiljem Kalev Laanesaar Põlvamaalt ja küsis, kas ma tean kellele sobiks anda tema Ford Transit. See oli küll otsekui kõigevägevama puudutus. Kalev sõitis seepeale ise oma autoga Jura juurde, et näha, kellele ta kingitus läheb.
Otsekui juhuslikult toimus auto üleandmine samal päeval, kui EL Ülemkogu otsustas kutsuda Ukraina liitumisläbirääkimistele. Ja sellega kõik ei lõppenud. Väikese külakooli uksest tuli sisse eesti organisatsiooni SAB UA jõuluvana ja tema abiline. Jagati ainult eesti komme Kalevilt. (kommivabrikult) Seejärel aga näidati meile, kuidas samal ajal tahtsid ka kauge Karpaatide lapsed olla kinkijaks oma isadele ja vendadele. Nad õppisid lasteaias, kuidas teha varenikuid.
Õhtul tegin ma kingituse iseendale, sest tegin oma õlale jälle füsioterapeudi harjutusi.
Ei olnud kõige halvem päev.”
Ilmar Raag
